Малахіт

МалахітМова піде про дуже гарний та цінний камінь, що має привабливе забарвлення з незвичайними візерунками. Малахіт ще відомий за назвами «павичевий камінь», «атласна руда», «мідна зелень» або «азур-малахіт». Різноманітні назви можуть бути достатньо умовними, або позначувати той чи інших різновид малахіту, але всі вони використовуються як спеціалістами, так і обивателями в якості найменування цього каменю. Власне назва малахіт має грецьке походження, зокрема, слово malake означало «мальва». Подібна асоціація виникла у зв’язку з тим, що забарвлення малахіту зовні нагадує колір листя цієї рослини. Також існує припущення, що назва каменю походить від грецького malakos, що означає «м’який». Вірогідно, таке пояснення обумовлене фізичними властивостями каменю.

Формування малахіту

Формування малахітуМалахіт формується в областях окислення родовищ міді – під час розщеплення мідної руди і наступному відкладенні розщеплених сполук міді в пустотах і тріщинах гірських порід. Малахіт дуже рідко утворює окремі кристали. Частіше цей мінерал представлений скупченнями, пучковидними і радіально-лучистими корками, почковидними агрегатами (зрощенням кількох кристалів). Нерідко малахіт наростає на куприті і саморідній міді у вигляді корок. Якщо мова йде про кристали, то вони будуть голчастими, тонко призматичними, таблитчастими, або ж це сферокристали. Малахіт також може заміщувати кристали азуриту, зберігаючи при цьому зовнішню форму заміщуваного ним мінералу. Малахіт може утворювати натічні форми у карстових печерах або «смужках» рудоносних вапняків. Зазвичай малахіт нерідко знаходять разом із купритом, хризоколою, азуритом та іншими мінералами, які формуються в області окислення міді. Зазначимо, що на давніх предметах із бронзи з часом з’являється характерний наліт, що за складом може представляти собою малахіт.

Особливості структури малахіту

Особливості структури малахітуМалахітові утворення являються непрозорими, а дрібні кристали можуть трохи просвічувати. У щільних почковидних зрощеннях декількох кристалів малахіту забарвлення розподіляється ритмічно, з чергуванням світлих і темних областей. А для тонкоголчастих агрегатів (зрощень кристалів) характерний рівномірний розподіл забарвлення. Високу цінність для декоративно-художніх робіт мають камені, отримані з щільних натічних утворень, з гарним малюнком, що розподіляється зонально. Малахіт може мати скляний блиск, а для зрощень декількох кристалів характерний шовковистий або матовий блиск. Маленькі кристалики малахіту можуть представляти собою тонесенькі голочки, які практично ніколи не утворюються в однині. Розростаючись із центру, вони утворюють цілі лучисті кулі, які називають сферолітами. У тріщинах або пустотах, де формується малахіт, таких сферолітів може бути дуже багато: вони тісняться і «наповзають» один на одного, утворюючи цілі грона або почковидні зростки. Оскільки в різних розчинах вміст міді варіюється, кожен із новоутворених шарів сферолітів може мати темніше або світліше забарвлення. У тих областях, де «голочки» формувалися більш плавно (або спокійно), сфероліти будуть більш чіткими. А в тих областях, де частіше відбувалися зміни в складі міді, шари стають більш тонкими, а «голочки» – зовсім непомітними, але в таких утвореннях з’являється складний малюнок у вигляді концентрично розташованих смужок.

Особливості забарвлення малахіту

Особливості забарвлення малахітуДля малахіту характерний гарний зелений колір (різні його відтінки), а також приваблива текстура у вигляді концентричних кілець. Камені малахіту можуть мати світло-зелений або смарагдово-зелений відтінок, з відливами блакитного кольору, або навіть чорно-зеленого. Текстура малахіту представлена гарними стрічковими візерунками, мінливими малюнками, концентричними кільцями або лучисто-зірчастим розподілом забарвлення з чергуванням шарів різних відтінків. Особливо цінується так званий «очковий» малахіт, ще відомий за назвою «павичеве око»: у цього каменю забарвлення розподілене у вигляді тонких концентричних кілець лучисті малахіти відрізняються темними або трав’янисто-зеленими відтінками, тонко-лучистою структурою та шовковистим блиском. Азур-малахіт – це змішаний тип мінералу, який представляє собою суміш власне малахіту та лазуриту. Особливості забарвлення малахітуДля такого каменю характерне гарне забарвлення зеленого кольору з синюватими або блакитнуватими відтінками. Існує також бірюзовий малахіт, який дуже полюбляють ювеліри. Головна особливість такого каменю – це гарний малюнок у вигляді складних завитків, що утворюються внаслідок натічного формування. Чим більше дрібними, контрастними та дивакуватими будуть ці завитки та смужки, тим більше цінуватиметься камінь за його унікальний малюнок. Такий малахіт може мати смарагдово-блакитний, або навіть бірюзовий відтінок. Внутрішня структура бірюзового малахіту може бути представлена паралельно-волокнистою або концентрично-зональною текстурою. Існує також плісовий малахіт, який відрізняється більше темним забарвленням та радіально-лучистою структурою. У порівнянні з бірюзовим малахітом, плісовий малахіт гірше піддається обробці.

Використання малахіту

Використання малахітуМалахіт являється цінним ювелірним і декоративним каменем. Його використовують для вироблення прикрас, різноманітних аксесуарів і декоративних предметів інтер’єру. Так наприклад, із малахіту можуть бути виготовлені підставки та основи для настільних ламп або декоративних інтер’єрних скульптур, вази та шкатулки, попільнички, аксесуари для канцелярського приладдя тощо. У XVII-XIX ст. був дуже популярним так званий метод «руської мозаїки»: ця техніка декорування використовувалася для облицювання колон, камінних дощок, пілястр, стільниць, великих ваз і годинників, що ставили на підлогу, та інших декоративних предметів палацових інтер’єрів. Особливість цієї техніки полягала в тому, що кольоровий камінь (малахіт або лазурит, родоніт, агат або інші камені з гарним малюнком) розпилювали на пластинки товщиною в кілька міліметрів. Цими пластинами обклеювали основу виробу, виготовленого з іншого, зазвичай менш дорого каменю. Використання малахітуУсі пластинки з декоративного каменю ретельно підбирали за кольором згідно з малюнком. Таким чином, візуально здавалося, ніби виріб був повністю виготовлений із цільної брили того ж малахіту. На відміну від, наприклад, флорентійської мозаїки, техніка «руської мозаїки» підходила для роботи не лише з пласкими поверхнями, але й із фігурними – виробами циліндричної або сферичної форми. Всі пластинки з декоративного каменю викладали таким чином, аби були непомітні шви. Після того, як усі пластинки були наклеєні, таку облицьовану поверхню шліфували та полірували особливим чином. Наприклад, для обробки поверхні з малахіту використовували не наждак, а дрібнозернистий піщаник і так званий «англійський камінь» (це був спеціальний тонкий глинистий сланець). Для полірування малахіту використовували перепечену та дрібно потовчену кістку, а потому – порошок із перепеченого с міцною горілкою олова з додаванням сіри. Зазначимо, що сучасний метод «руської мозаїки» полягає у використанні поліефірної мастики – для прикріплення декоративних пластинок. Але цей спосіб має суттєвий недолік: з часом пористий камінь починає жовтіти і втрачає свої декоративні особливості. Використання малахітуА у тому випадку, якщо фрагменти були підігнані один до одного не точно, то проміжки заповнюють тією ж мастикою у суміші з малахітовою крихтою. Якщо на цьому етапі робота була виконана недбало, то з часом у зовнішньому вигляді виробу проявляються більш серйозні дефекти, аніж просто пожовтіння. Вмілі майстри «руської мозаїки» традиційно використовували іншу суміш – це була восково-каніфольна основа. Така суміш дозволяла легко виконати безшовні переходи, але також і нівелювати можливість помилок: наприклад, якщо один із декоративних елементів був пошкоджений, то цю основу можна було підігріти і легко розібрати всі деталі, не пошкодивши переходи. Таким чином, дуже обережно виправлялися усі помилки безпосередньо у процесі роботи. Яскравим прикладом використання техніки «руської мозаїки», і в цілому використання малахіту для виготовлення декоративних предметів інтер’єру, являється малахітова зала в Ермітажі. Окрім того, що в приміщенні знаходиться багато унікальних виробів із цього каменю, уся композиція влаштована таким чином, що здається, немовби величезна зала і все, що ви в ній побачите, – повністю виточені з суцільної кам’яно глиби.

Родовища малахіту

Малахіт дуже високої якості видобувають на Уралі, також у родовищах міді Нижнього Тагілу, в Бурро-Бурро (Південна Австралія), Катанзі. Малахіт зустрічається у мідних рудах Корнуеллу, Франції, на Кубі, у Чилі та США (Арізона). Також цей камінь видобувають у Зімбабве, Румунії, Намібії та Заїрі. Одним із головних джерел малахіту, що використовується для виготовлення ювелірних виробів, являється родовище у Конго.